Виталий Портников
38 мин. ·
Стремление рассорить Украину с Европейским Союзом и выставить украинцев идиотами в момент наиболее тяжелого испытания для их государственности - одна из основных целей российской пропаганды и ее украинской агентуры. И, надо признать, это начинает получаться.
Итак, сравним две позиции. Министр иностранных дел Украины Павел Климкин, 10 июля."Украина готова продолжить трехсторонние переговоры для прекращения огня в Донбассе даже в режиме видеоконференций. Об этом сегодня на брифинге сообщил министр иностранных дел Украины Павел Климкин.
По его словам, украинская сторона предлагала вести переговоры в режиме видеоконференций или по скайпу, но пока безуспешно. Он добавил, что Украине необходимо именно двустороннее прекращение огня, без каких-либо условий, за которым с первого дня должны следить наблюдатели ОБСЕ".
Ведомство федерального канцлера, 14 июля "ДВУСТОРОННЕЕ прекращение огня остается в повестке дня...Канцлер Германии Ангела Меркель и президент России Владимир Путин говорили в Рио-де-Жанейро о тяжелой ситуации в Восточной Украине. Они согласились, что переговоры между украинским правительством и сепаратистами - например, через видеоконференции - должны пройти".
Это означает на самом деле только одно: что правительство ФРГ поддержало украинскую идею о проведении переговоров в режиме видеоконференции, против чего решительно выступали сепаратисты - то есть Москва. И что Меркель удалось убедить Путина хотя бы на словах поддержать украинскую позицию. И что Берлин полностью согласен с украинской позицией по ДВУСТОРОННЕМУ прекращению огня.
В чем дело? Чем отличаются позиции министра иностранных дел Украины и федерального канцлера? Почему сотни безумцев бросились на страницу Меркель, упрекая ее чуть ли не в предательстве и придумывая обидные прозвища? Где в официальном сообщении о встрече изменение формата консультаций? Или вам не все равно, как будут говорить Кучма и представители ОБСЕ с каким-нибудь Бородаем - по скайпу или лично?
Дорогие друзья, вы граждане государства, которое десятилетиями находилось на периферии мировой политики, а сейчас находится в центре. И от вас требуется ответственность, умение анализировать ситуацию, не поддаваться стадному инстинкту и не позволять себя использовать. Если вы не овладели всеми этими искусствами - научитесь хотя бы не писать, поддаваясь эмоциональному всплеску. Иначе вы погубите не только себя, но и репутацию и будущее своей собственной страны.

Ну, шо! - 14 іюля, рібята!... Як казав дядя Мітя з “Любовь и голуби”: “Ну вот, день взятия Бастилии впустую прошел”… Щоб цього не сталося, поїду в посольство Франції, - приглашали. Там точно наливають сьогодні. Плюс, буду уговарівать на санкції і убіждать, що Меркель – падлюка…
Скажу ще, що мій, допустім, прапрадід, тоже брав Бастілію. Даже фотографія була, де він у футболці з написом “Liberté, Égalité, Fraternité” смєло кидає камні в реакцію Меровінгів і лічно в Марію Антуанетту прастітутку… Ну потом десь вона (футболка і фотографія) загубилася у вирі історії… Хрен вони провірять…
Хоча, якщо рассуждать здраво, то прадіда мого звали Егей (не е-Гей, а Егей -нормальної орієнтації він був; він служив моряком на Егейському морі (чи може Гейському- хрен його зна). Не понятно, як він туди попав. Судя по всьому, якась містифікація, бо дуже вже складно получається: Егей-Егейське море)… Ну мені про це дід розказував, він його ще помнив (прадіда), а пам’ять у нього була хороша, хоч і дірява…
Кстаті (а може й не кстаті) хто помнить як звали любовницю Наполєона? – А я помню. Марі Жозефіна Таше де ла Пажері. Це без гугля, чесно… Нашо я його помню, - непонятно… Вообще, чєловєчеська пам’ять удівітєльна вешч. Мій кум всігда помнить, що першого монгольського космонавта звали Жуггердемедійн Гуррагча, чи якось так… Але ніфіга не помнить, що у нас зустріч через час…
А прапрадід Павло Григорович в ту пору міг змагаться не з Меровінгами, а хіба з якимсь різновидом Leptinotarsa decemlineata. То єсть, - з колорадськими жуками. З другой сторони, тоді вроді ще й колорадських жуків не було на світі. Бо всі ми (рождьонні в СССР) прекрасно помним, що подлих колорадських жуків нам закинули на самольоті не менш подлі американці. А які, нахер, в 1789 році самольоти? Безпілотники?... Ну, це тоже, в общим-то, брехня. Бо колорадські жуки, як отдєльний подлий вид, появилися аж у 1859 році в штаті Колорадо, коли внізапно напали на американську картоплю. До того часу вони не називалися ніяк, а жили собі спокойно в Мексиці, пили текілу, стріляли од нудьги по кактусам з нагана, носили сомбреро, зневажали тараканів і презрітєльно називали їх “кукарачами”... В общим, нєхрен картоплю садить де попало. Жуки вам винуваті, блін...
Тепер вони живуть скрізь, особенно у нас. Ми не понімаєм їхніх мотивів і їхнього язика. Хоча, я увєрєн, що якось вони общаються з собою. Допустім, прилазе колорадський жук додому на кущ картоплі, п’яний в драбадан (потравлений), а його колорадська жінка злобно його вопроша: де ти лазило, георгієвська лєнточка, бля, непутьова… А може й не так…
А з французами нас багато що зв’язує. Бальзак тут даже женився якось раз. А Жюль Верн упадав за Марко Вовчок в томних садах Тюільрі… Він знав, що Марко Вовчок – це така українська красавиця, а не якийсь злобний вовчок по імені Марко, як думає нинішня молодьож… Ще французи люблять у нас жениться. Оце як приїде француз в Україну, то можна спорить, що він скоро розведеться і ожениться на українці… Щось їм тут пороблено. Обично вони знаходять українських нєвєст в готелях. І обично ці нєвести або “врачі”, або “вчительки”… Про те, що українським вчителькам абсолютно нєхуй робить в три часа ночі, допустім в “Хайятті”” – я їм не напоминаю. Як то кажуть, - хто староє памяньот – тому взятіє Бастілії… Хай живуть собі…
Короче поїхав я на Бастілію. Хоча самої Бастілії й нема давно. Її поламав пролітаріат і написав там “Désormais ici dansent” – Тепер тут танцюють… В общим, з празником!